Документи

Книга 3 | Розділ 4. Діяльність окупаційної влади й місцевого адміністрації у Києві. Національний, релігійний і культурний аспекти. Ставлення до населення й військовополонених. Пропаганда й практика
Книга 3 | Розділ 6. Мирне населення в окупованому Києві. Настрої. Життя і смерть
Книга 4 | Розділ 3. Політика нацистської Німеччини на окупованій Україні. Ідеологічні основи та пропагандистська підтримка. Національний, релігійний і культурний аспекти. Ставлення до населення і військовополонених

Зауваги до проспекту тематичної виставки “Руйнація большевиками культурних пам’яток у Києві”, запланованої в Музеї-Архіві переходової доби

1942 р.

Текст (укр.)

Уваги до проспекту тематичної виставки

“Руйнація большевиками культурних пам’яток в м. Києві”.

 

  • Перший (вступний) розділ виставки має розкрити справжні тенденції большевицької політики щодо культурних пам’яток на Україні. Засобами музейної експозиції тут буде показано, що, знищуючи ці пам’ятки, советська влада провадила систематичну боротьбу проти української національної культури.
  • Завдання другого розділу, на конкретних прикладах варварського ставлення большевиків до культурних пам’яток ще в період громадянської війни (1917-1919 р.р.), показати, що з самого початку до кінця, і в умовах військового часу, і в часи т.зв. “соціалістичного будівництва”, большевизм додержував одної принципової лінії, скерованої на руйнацію національних культурних пам’яток.
  • В розділі третьому, на підставі багатого ілюстративного (фото, малюнки, зарисовки, гравюри, кресленики тощо) й документального (як архівного, так і друкованого) матеріалу, буде показано, які величезні й невіджаловані втрати заподіяв більшовизм українським церковним пам’яткам в м. Києві. В експозиції будуть представленні як пам’ятки, що були безпосередньо зруйновані большевиками, так і пам’ятники, що, в наслідок злочинного ставлення совєтського влади (шляхом занедбання, спустошення, пограбування художніх цінностей і іншого майна, варварських “реставрацій” та переробок, руінницьких розкопів, перетворення на антирелігійні Музеї, а ще більше – на різні склепи, сховища книжок та архівалій, клуби й кіно, нарешті житлові приміщення тощо), були фактично доведені до руїни, або напівзруйнованого стану.

При цьому буде наведено документальний матеріал, який наочно покаже потурання руйнації культурних пам’яток з боку таких совєтських установ, як інспектура охорони пам’яток культури, музейні відділи, чи секції тощо, і, разом з тим, важке становище кращих українських учених, які, даремно намагалися спинити або хоча б послабити руінницьку навалу большевизму проти київських культурних пам’яток. Достатній документально-ілюстративний матеріал (головне, фото), що характеризує ці пам’ятки до большевицького панування, зіставлення (в кожному окремому випадку) з фотодокументацією руйнацій або занедбаного стану пам’яток, переконливо покаже широким колам глядачів справжнє обличчя большевизму, як смертельного ворога всякої культури.

Поруч з цим, бажано було б показати (хоча б на кількох прикладах) цілком протилежне ставлення німецької влади (як у Німеччині, так і в Україні) до охорони пам’яток культури.

  • Четвертий розділ виставки, присвячений занедбанню й руйнації цивільних пам’яток у Києві за часів совєтської влади, має ствердити, що большевики по-суті майже однаково ставились до всіх культурних пам’яток історичного минулого українського народу.
  • Розділ п’ятий виставки, на кількох яскравих прикладах руїн або-ж незграбних, совєтських незграбних, совєтських новобудов, наочно покаже, з одного боку, надзвичайну вбогість сплавленої большевицької “культури”, а з другого, - облудність заяв совєтської влади про її ніби-то сприяння розвитку української культури”.
  • В розділі шостому виставки буде показано, як большевизм, варварськи знищуючи, підчас останньої війни і особливо після заняття Києва німецькими військами, культурні пам’ятки української столиці – Києва (зокрема святиню України – Велику Лаврську церкву), остаточно, перед усім світом, виявив себе, як ворога всякої культури і прогресу.

 

ДАКО, ф. Р–2412, оп. 1, спр. 10, арк. 90-91.