Документи
Комунікат проводу організації українських націоналістів щодо загибелі Дмитра Мирона
[ 03 вересня 1942 р. ]
проводу організації українських націоналістів
Для 25 липня ц.р. біля год. 15-ої на вул. Фундуклєївській (Леніна) в Києві згинув від кулі агента Гестапо Краєвий Провідник ОУН – сл. п. Дмитро Мирон (Андрій, Роберт, М. Орлик).
Сл. п. Дмитро Мирон, це один з найвизначніших українських революціонерів-націоналістів, провідник, організатор теоретик, ідеолог і бойовий жовнір революції. Він же найближчий співпрацівник Провідника Степана Бандери, член Проводу. На шляху свого короткого життя (31 рік) пройшов величній ріст. Він член «Пласту» і «Союзу Української Націоналістичної молоді». Після повстання ОУН – у 1932–33 році став організатором середньошкільного юнацтва в Західній Україні. Після кількарічної польської тюрми – стає членом Краєвого Проводу ОУН – (1938 рік), потім бере участь у З’їзді Націоналістів у Римі (1939 рік), та Конференції Краєвих Проводів (10.ІІ.1940 р. – Краків), а після смерті сл. п. Володимира Темчія-Лопатинського займає пост Краєвого Провідника ОУН підсовітської займанщини (1940 рік); опісля учасник ІІ Великого Збору ОУН в квітні 1941 року, а останнім часом знов Краєвий Провідник; нарешті автор загально-відомих «44 правил життя», «Ідея і чин України» (М. Орлик) і других праць. Це зразок невгнутої постави й невсипущої праці, приклад відваги й посвяти, послідовності й впевненості в роботі, це нарешті глибокий ум та наскрізь провідницька індивідуальність, твердий і безоглядно-вимагаючий до других, та ще суворіший до себе, завжди повний мужньої енергії, бадьорий і рішучий.
Повний образ Його величної постаті виступає на тлі нашої доби. В боротьбі світових потуг, в навалах модерних Чінгісханових орд, в суматосі вір, ідей і теорій – з одного боку, і в зогнилій атмосфері рабства, в покраяній кордонами ментальності, і врешті в партійницькій дурійці віджилих спекулянтів – з другого – виростає Він, Дмитро Мирон, задивлений в соняшне видиво майбутнього України. Як син нового покоління відродженого українства – Він зумів розтяти дійсність лезом вищої думки, відкинути всі дрібні пристрасті загумінку й глянути вище всіх та побачити долю такою, якою вона є: жорстокою, але переможеною.
І коли одні ще тягли з собою віджилі теорії, а другі шукали порятунку в чужих смітниках – Він усією снагою свого духа, всупереч сучасних Йому «батьків» рванув вперед. Кожним нервом, кожною краплиною своєї героїчної крові Він добивався перемоги Нової Ідеї. Фанатична душа, що була в синтезі з глибоким умом, та хрустальним характером – дала Йому швидко владарську волю. Він ішов до мети в першому ряді, а за Ним уже йшли тисячі Його друзів; Він їх навчав:
«Будь вірний на життя і смерть ідеї Нації і не здайся, хоч би проти тебе був цілий світ!»
Він став на прю з найбільшими потугами світу й немов пророк – загороджував їм шлях до душі народу; піднімався на верхів’я життя все вище й вище, трудом і завзяттям здобував ступінь за ступенем і своїм мужнім зором обнімав весь нарід з усіма його болями, бажаннями; Він міг збагнути дрімучі сили закутої нації; бачив всю велич змагання і щастя перемоги.
І мало хто так, як Він, зрозумів і чином довів свою відданість ідеї Соборності України. Він, поза думкою і чином віддав для неї і свою кров. На зміну впавшим мужам походів і партизанок, на зміну борцям із покоління Хвильового, Косинки, Фальківського – прийшов Андрій, щоб на широких ланах України провести нарід до перемоги. Немов зірвана з греблі гірська ріка, покотився по всій Україні новий дух, нова віра-ідея. Неначе в легенді, так з крові впавших Героїв, земля зродила чергову сторожу при кермі нації.
І Він, сл. п. Мирон, один з них – може перший з найкращих!
Сьогодні він уже не живе! Однак Його гордий дух і незламна воля залишилися з нами. Залишились і живуть Його ідеї, освячена кров’ю, живуть діла, як дороговкази для тих, кого Він вів у боротьбі. На місці Його вже стала тисяча нових Андріїв, що докінчують святе діло визволення Батьківщини.
Українська нація не раз, не два вмивалася кривавими жертвами своїх найкращих синів. На шляху Української Національної Революції смерть сл. п. Краєвого Провідника – хоч і як болюча втрата – все ж наповнює нас гордістю і вірою в безсмертність народу, що має таких мужів. Ще з більшою силою, натугою і фанатизмом стануть чергові борці до будови Держави, що врешті зросте, як сполука всього найкращого з минулого й сучасного, на фундаменті праці й крові поколінь, в ім’я все вищого й досконалішого росту.
В задушливій темряві сьогоднішніх днів ми продираємося на власних силах крізь хвилі безкрайнього моря і опановано ведемо наш національний корабель поміж підводними скелями, до своїх рідних берегів. Сьогодні ще важкий для нас час і ще не місце для чуттєвих відрухів. Весь біль зраненої душі народу мусимо спрямувати на інтенсивну визвольну боротьбу за здобуття і організацію народних мас навколо ідеї українського націоналізму. Посиленою працею, особистою посвятою, вояцькою дисциплінованістю і невпинним напором вперед – мусимо гоїти завдану нам рану. Хай і ворог побачить силу росту нашої ідеї і руху на всіх землях України та нашу незламну поставу, бо ми не з раси рабів. Хай гірким соромом покриється душа тих наших земляків, що ще сьогодні – коли від десятиліть іде завзята боротьба за Україну – ховаються по панських передпокоях і чекають ласки від своїх ворогів. Може опам’ятаються – і ті, що заблудили, стаючи на службу окупанта й перед світом знеславлюють саме ім’я України.
Сьогодні над свіжою могилою одного з найкращих синів народу – ми в повній свідомості трагізму наших днів – кличемо:
Хай пам’ятають про це всі, кому дорога Її доля.
В гарячий, літній день липня кров Героя змила асфальт столиці України. Ідея Соборності й Самостійності України знов освячена кров’ю і кров’ю злютована назавжди. В лаві Героїв – побіч свого провідника – стоять ті Друзі, що останні склали свої молоді голови на жертівнику Нації в боротьбі з новим окупантом: Микола Лемик, Василь Хома, Микола Кравс, Василь Щирба, Гапка Максимець, Щепанський, Марчак, Олійник, Шерстюк і друзі незнані й пропавши без вісті і далі ті замучені й догоряючі по тюрмам і концтаборах, що їм немає числа.
Та недалекий уже час, коли силою мільйонів закутих ще нині синів, українська нація зірве пута неволі й ведена віщим духом Героїв – скине ненависне ярмо, а на землі, зрошеній кров’ю повстане нове, вільне життя – повстане Самостійна Соборна Українська Держава.
А в золотоверхій столиці побіч могил князів, воїнів, гетьманів, поетів і Крутянських Героїв – виросте нова могила, могила сл. п. Мирона – на вічну славу України!