Встреча 14.ІІІ.1994 г. с Михаилом Семеновичем Татарским

Б[ульвар] Др[ужбы] Народов, 3б, кв. 27

[...]1 6 эт[аж]

Живет 4 года в Канаде, Торонто, уехал к сестре, чтобы оперироваться: обнаружили рак почки. Он пролежал в госпитале 1,5 месяца бесплатно, притом, что больше 3–5 дней там никого не держат. Пока живет в Канаде у сестры на иждивении. Одна почка.

В Киеве живет жена Лидия Львовна; дочь попала в Чернобыль 1 мая, вся оперированная. Сын,2 режиссер мульт[ипликационного] кино*, в Москве.

Сам М[ихаил] С[еменович] с 1952 года писал репризы для цирка – для Карандаша, Олега Попова, Юрия Никулина и др.3

Перед войной было в СССР всего 3 отдельных взвода,4 подчинявшиеся непосредственно высшему командованию РККА, – в Москве, на Дальнем Востоке и в Киеве**. М[ихаил] С[еменович] командовал последним, лейтенант. Оружием были радиоуправляемые мины. Немцы этого не знали. Первое боевое применение – за ним, М.С. Татарским. Это он заложил фугасы, а затем взорвал “Вид” в Лавре – завалил стену, уничтожил немецкую легковую машину с офицерами и тех, кто, как полагалось, был на “Виде”***. Сигнал давал из Борисполя, а потом эту радиостанцию уничтожил. Он же взорвал правый береговой устой  моста им. Евг[ении] Бош4*.

Было приказано проверить, сработал ли сигнал. Из Броваров пришли на Днепр, с Труханова острова в бинокли убедились: да, взорвано! Гордится, что там были кресты на немецких могилах у моста – его “работа”! На острове их заметили, обстреляли. Один был ранен в бедро навылет. Ушли. В Броварах подошел к своему командиру, Голдовичу, с рапортом. Рядом стоял незнакомец в военном, но без знаков различия, в пенсне. Не стал рапортовать. Голдович позволил, сказав, что это командарм Власов – тот самый, герой обороны Киева и будущий предатель.

А еще минировал Музей Ленина на Владимирской. Но команды на подрыв не дали, ждали случая, да немцы опередили – вынули радиофугасы. Не знали, как работают, вывезли и подорвали просто, а там же были треугольные коробки – “то самое”5*.

В Харькове рвали уже другие6*, это было во-вторых. Первый – он, М.С. Татарский. Это коротко. Подробно обещал рассказать по приезде на Рождество – в конце 1994 г...

Немцы искали среди пленныхх) саперов, знающих радиомины. Так и не встретились они им... Говорить трудно, устал. Зимой все расскажет...

х)<Ні, знайшли офіцера, який знав, де заміновано!7* V.2003 р.>5

Києво-Печерська Лавра у часи Другої світової війни. Дослідження. Документи /

Упоряд. Т.М. Себта, Р.І. Качан. – К.: “Видавець Олег Філюк”, 2016. – C. 284–286

КОМЕНТАРІ

*…Сын, режиссер мульт[ипликационного] кино... – Олександр Михайлович Татарський (1950–2007).

**…3 отдельных взвода, подчинявшиеся непосредственно высшему командованию РККА, – в Москве, на Дальнем Востоке и в Киеве... – на початку війни вже тільки у Києві було три таких саперних взводи – 10-й, 11-й, 12-й окремі взводи спеціального призначення, зброєю яких були радіокеровані міни. Ними командували лейтенанти Михайло Красиков, Михайло Татарський і Борис Левченко (Хто висадив у повітря Успенський собор: лист майора запасу М. Костенка та його інтерв’ю з М. Татарським щодо мінування Києва у серпні–вересні 1941 р. // Літературна Україна. – 5.09.1991. – № 36 (4445). – С. 4).

***…уничтожил немецкую легковую машину с офицерами и тех, кто, как полагалось, был на “Виде”... – інформація за даними колишнього сапера, полковника у відставці Олександра Немчинського, який розміновував Лавру у листопаді 1943 р. Він згадував про легкову машину з останками гітлерівців у ній, яку знайшли під завалом ґрунту та уламків підпірної стіни “Виду” (Немчинский А.Б. Осторожно мины! – М., 1973. – С. 118).

4*…Он же взорвал правый береговой устой моста им. Евг[ении] Бош... – праву берегову опору мосту було підірвано 19 вересня 1941 р. о 14.40, через 40 хв. після основного вибуху, обидва радіосигнали надійшли з мобільної радіоустановки (РУС-3), розташованої у Бориспільському лісі (див. коментар 25* до док. “Спогади Н. Лінки (Геппенер) “Великая Отечественная война 1941–1945 гг. (Киев)”...”).

5*…были треугольные коробки – “то самое”... – прилади Ф-10 (див. коментар 1* до док. “Розповідь колишнього начальника штабу 207-го окремого батальйону інженерних загороджень полковника у відставці О. Немчинського...”).

6*…В Харькове рвали уже другие... – за даними історика С. Кота: “У міській зоні Харкова було встановлено близько 2000 мін уповільненої дії, близько 1000 мін-сюрпризів і понад 5000 фальшивих мін. Зокрема, 162 їх закладено у спорудах, де передбачалося розміщення штабів частин та з’єднань Вермахту, готелів і квартир для офіцерського складу … втрати … становили 2300 солдатів і офіцерів. Німецьким саперам удалося знешкодити 4,5% встановлених мін” (Кот С.І. Зруйнування Успенського собору Києво-Печерської Лаври (3 листопада 1941 р.): версії // УІЖ. – 2011. – № 6. – С. 133).

7*…Ні, знайшли офіцера, який знав, де заміновано!... – ним був лейтенант Борис Левченко, командир одного із взводів спеціального призначення ПЗФ, який потрапив у полон і зголосився вказати заміновані об’єкти, до того ж намалював, ймовірно, схему відомих йому мінувань, якою потім вихвалялися гітлерівці, і наполягав на швидкому втручанні німецьких саперів, щоб встигнути розмінувати. Останнім довелося працювати і вдень, і вночі. Завдяки йому були, наприклад, врятовані Будинок Червоної Армії та Флоту (нині Центральний будинок офіцерів Збройних сил України) (Klaus Jochen Arnold. Die Eroberung und Behandlung der Stadt Kiew durch die Wehrmacht im September 1941: Zur Radikalisierung der Besatzungspolitik // Militärgeschichtliche Mitteilungen. – Bd. 58. – 1999. – S. 52; Der Dienstkalender Heinrich Himmlers 1941/42. – Hamburg, 1999. – S. 237).