Документи
Донесення штандартенфюрера СС П. Блобеля про арешт 145 священиків і мирян 7 листопада 1941 р. у Києві на території Софійського монастиря. Київ, 12 листопада 1941 р.
12 листопада 1941 р.
Переклад з німецької
начальника Поліції безпеки і СД
при Вищому командуванні 6-oї армії
Відносно: арешту нелегальних зборів у будинку колишньої комендатури НКВС* у Києві
Додатки: 1 розписка у зобов’язанні, 1 прокламація
Зондеркоманді 4а конфіденційно стало відомо, що у будинку колишньої комендатури НКВС у Києві, який до революції належав митрополиту Греко-Православної Церкви у Києві, парафіяльна рада** Греко-Православної Церкви створила щось на кшталт канцелярії без офіційного на те дозволу. Приблизно вже два тижні там щодня консультують і опікують осіб різних кіл Києва та далеких околиць. До складу парафіяльної ради входять священики і миряни. Спостереження показали, що зустрічі якимось чином цілеспрямовано керуються, і саме ця названа установа інформує священиків і мирян. Без сумніву, йдеться про якесь центральне управління підозрілих груп людей, що розбудовується і формується.
На основі цього факту і, зокрема переконання у тому, що 6 і 7 листопада у річницю революції Комуністичної партії у названому місці досить помітно збільшилася кількість відвідувачів цього колишнього церковного будинку, а також Софійського собору, зміцнилася підозра, яка з’явилася ще з самого початку, що під прикриттям релігійної діяльності підпільні елементи Комуністичної партії або агенти НКВС організовували, особливо у ці критичні дні, нелегальні зустрічі. Тому зранку 7 листопада 1941 р. увесь комплекс будинків було блискавично оточений, а присутні затримані для встановлення їхньої особи з метою перевірки. Заарештовано і обшукано одного архієпископа, 49 священиків та 95 цивільних осіб***.
Під архієпископом мається на увазі архієпископ Волинський і Кременецький на ім’я Алексій Громадський. До окупації совєтами колишньої польської території він був громадянином Польщі і підпорядковувався православному польському митрополиту у Варшаві. Від часу окупації території, якою він опікувався як церковний пастир, він є радянським громадянином і разом із своїми віруючими підпорядковувався митрополиту у Москві. За його твердженням, у 1939 р.4* і останнього разу у березні 1941 р. за окремим запрошенням московського митрополита він був у Москві5* на бесіді та для висвячення в єпископи. Він твердить, що на початку військових дій між Райхом і Радянським Союзом був заарештований НКВС6* як архієпископ і пішки відправлений на схід, врешті, під час цього маршу він впав знесилений і його покинули, а добрі віруючі відвезли його назад. Оскільки зв’язок з Москвою нині перерваний, він, як носій найвищого сану на окупованій території України, зобов’язаний відтепер за канонами Православної Церкви дбати про опіку віруючих і відродження релігійного життя на цій території. У цьому завданні він знайшов підтримку, за його словами, завдячуючи великодушній допомозі військових місцевих комендатур, які видали йому перепустки та проїзні документи. Нині, як глава Православної Церкви в Україні, він був у Житомирі та Бердичеві для освячення заново відкритих храмів. Оскільки він знаходився поряд з Києвом, то вирішив поїхати у Київ і з’ясувати можливість розбудови релігійного життя у Києві. Він мав намір призначити єпископа Пантелеймона (Рудика), колишнього єпископа Почаївського, архієпископом у Києві.
Громадський з’явився у Києві в супроводі українського керівника Житомирської обласної управи та заступника бургомістра Бердичева, щоб познайомитися з українським обербургомістром Києва Багазієм. У Багазія, який прийняв архієпископа як гостя у себе вдома7*, відбулася тривала розмова щодо нинішньої ситуації, під час якої був висвітлений стан православної громади у Києві. Сам Багазій відзначив, що дуже радий приїзду архієпископа, оскільки серед священиків і мирян православної громади Києва існують великі розходження. Одні відстоюють зв’язок з Москвою, з Російською Православною Церквою, у той час як інші схиляються до Греко-Православної Церкви, і, нарешті, ще одна частина священиків прагне самостійної української церкви. Обербургомістр у розмові стверджував, що до Києва ринулося багато священиків, політичні погляди та особи яких невідомі. Виходячи з цього, Багазій сам запросив маловідомого йому архієпископа до Києва для з’ясування цих питань, хоча обидві сторони боягузливо намагаються підкреслити випадковість приїзду архієпископа до Києва.
Перевірка особи архієпископа, який показав документи, видані йому місцевою комендатурою у Крем’янці, не виявила досі жодних звинувачувальних обставин. Його допит, що розпочався безпосередньо після арешту, був перерваний кількома вибухами, які сталися внаслідок підриву та підпалу поки що невідомими особами частини будинку зондеркоманди 4а8*. Архієпископа вибуховою хвилею скинуло зі стільця, який з переляку відчутно замастив свою білизну. Допит не продовжився, оскільки за розпорядженням штабу оперативної групи він був знову переданий під опіку обербургомістра Багазія.
Перевірку і допит решти священиків та затриманих цивільних осіб, які йшли того дня повним ходом, вдалося продовжити через вибух у будинку тільки в наступні дні.
У результаті цих перевірок з’ясувалося, що православний священик солом’янської церкви9* у Києві, Олександр Вишняков, який народився 24 серпня 1890 р. у Перидольському погості, мешкає у Києві по вул. Велика Васильківська 18/5, є агентом НКВС.
Вишняков зізнався, що у 1937–1939 рр. перебував у трудовому таборі в Біробіджані і після звільнення співпрацював з НКВС як агент та інформатор. Він мав завдання вивчати настрої населення, релігійних кіл та впливати на них. Він складав письмові звіти, котрі мав передавати різним співробітникам НКВС. Крім того, він твкож зізнався, що у червні 1941 р. отримав з канцелярії митрополита у Москві текст прокламації10* з вимогою зачитати її під час Богослужіння. Цю вимогу він виконав, зачитавши прокламацію під час служби, та ще передав її священику церкви на Байковому кладовищі Павлу Остринському з вимогою зачитати її під час служби.
Остринський у цьому також зізнався.
Змістом прокламації був заклик до віруючих діяти проти “банд проклятого Гітлера”. При цьому, як звучало далі у прокламації, священики не повинні стояти осторонь. Прокламацію я додаю.
Обидва священики, Вишняков і Остринський, які ще утримуються, закликали населення до партизанської боротьби і значно завадили процесу розбудови. Крім того, без усякого сумніву, Вишняков як агент НКВС мав виконувати інші завдання і свій священицький сан використовував у політичних цілях. До обох буде застосована особлива міра покарання.
Перевірка решти священиків і цивільних не виявила більше ніяких звинувачувальних підстав. З них шість осіб були визнані небезпечними елементами, які передані оперативній команді 5 для виконання особливої міри покарання. Решта цивільних осіб після суворого попередження була відпущена 8 листопада 1941 р.
10 листопада 1941 р. усі інші священики, крім двох вищеназваних, були звільнені, оскільки не вдалося довести їхньої діяльності на користь НКВС або підпілля Комуністичної партії. Перед звільненням усі підписали зобов’язання, що у майбутньому вони будуть утримуватися від будь-якої діяльності, яка б могла яким-небудь чином зашкодити процесу розбудови в Україні. Зобов’язання я передаю як додаток.
Навіть, якщо внаслідок акції, проведеної 7 листопада 1941 р. проти підпільного зібрання православних священиків і мирян, не з’явилося жодної прямої можливості для подальших заходів проти духовенства, то допити і розслідування дали змогу скласти повну картину прагнень православних кіл, особливо духовенства. Судячи з них, духовенство не є гарантією того, що його не буде використовувати НКВС для впливу на віруючих та для підпільної розвідувальної роботи. У цьому полягає надзвичайно велика загроза, тим більше, що місцеві служби Вермахту підтримують роботу православних священиків.
Важливим у зв’язку з цим також є факт, що, за словами одного члена парафіяльної ради, українському бургомістру Києва мав бути наданий календар засідань Київської православної парафіяльної ради.
У підсумку можна констатувати, що православна церковна громада у Києві своєю роботою і зборами становить резервуар та небажане прикриття для різноманітного роду неблагонадійних і ворожих елементів, а її енергійна робота з відродження, зрештою, суперечить вказівці фюрера, оприлюдненій у першому абзаці місцевого наказу від 1 листопада 1941 р. – Тґб. № 172/41 g – (наказ РСГА від 15 жовтня 1941 р. IV B 3a 45 B/41 gRs.)11*.
підпис: Блобель
з приводу IV B2 (III C2) / на місце дислокації
*...будинку колишньої комендатури НКВС… – це будинок митрополита на подвір’ї Софійського монастиря (Володимирська, 24), де перед війною розміщувалася комендатура (Радянська Україна: Довідник. – К.: Комуніст, 1940. – С. 255).
**...парафіяльна рада… – тут і далі йдеться про Київську церковну раду, яка утворилася 17 жовтня 1941 р. (див. “Спогади колишнього голови Київської церковної ради М. Рибачука...” та “Спогади колишнього керівника секції віросповідань Київської міської управи І. Коровицького...”).
***...зранку 7 листопада 1941 р. увесь комплекс будинків було блискавично оточено [...] Заарештовано і обшукано одного архієпископа, 49 священиків та 95 цивільних осіб… – про арешт 7 листопада 1942 р. священиків і мирян разом з архієписком Волинським і Кременецьким Алексієм (Громадським) згадував у своєму звіті за № 1/42 від 6 січня 1942 р. керівник групи релігії та церкви Оперативного штабу райхсляйтера Розенберґа (Barch/NS-30/85, up.). Серед заарештованих мирян були також Валер’ян Ревуцький, викладач Музично-драматичної консерваторії та Тамара Рудницька, секретарка тієї ж консерваторії, які того дня прийшли на подвір’я Софійського монастиря до управління УАПЦ замовити панихиду по Миколі Лисенку, і були затримані німецькою охороною. Вдень їх протримали разом з іншими цивільними особами в окремому приміщенні на території Софії, а ввечері перевели у будинок по вул. Володимирській, 33 і зачинили по чотири у тісні камери. Одним із сусідів В. Ревуцького по камері був сторож подвір’я Софійського монастиря. На ранок прийшов офіцер у супроводі перекладача і двох солдатів, перевірив документи і відпустив затриманих. Оскільки це сталося до закінчення комендантської години, їх невеликими групами знову відвели на подвір’я Софії, де вони в неопалюваному приміщенні дочекалися закінчення комендантської години. Як пригадує В. Ревуцький, священиків затримали на довший час, і тільки “рішуче втручання голови міста Володимира Багазія врятувало тих, що потрапили сюди випадково” (Ревуцький В. По обрію життя: Спогади. – К.: “Час”, 1998. – С. 198–199).
4*...1939 р.… – насправді 1940 р. (див. наступний коментар 5*).
5*...у 1939 р. і останнього разу у березні 1941 р. за окремим запрошенням московського митрополита він був у Москві… – перший приїзд архієпископа Алексія (Громадського) до Москви відбувся у червні 1940 р., під час якого 25 червня він був прийнятий за його письмовим проханням в юрисдикцію Московського Патріархату. Другий приїзд у Москву був пов’язаний з вшануванням 10 березня 1941 р. 40-річного ювілею архіпастирського служіння митрополита Сергія (Страгородського) та хіротонією 27 березня намісника Почаївської Лаври архімандрита Пантелеймона (Рудика) на єпископа Львівського. З цієї нагоди на запрошення патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) до Москви приїхали єпископи з новоприєднаних до СРСР територій і змушені були підписати там декларацію про підпорядкування Московській Патріархії. Не поїхали і не зробили цього тільки архієпископ Поліський Олександр (Іноземцев) і єпископ Луцький Полікарп (Сікорський) (Мартирологія Українських Церков у 4 т. – Т. І... – С. 1046–1047; Правда о религии в России / Ред. кол. Николай (Ярушевич) и др. – М., 1942. – С. 61–63).
6*...був заарештований НКВС… – у ніч з 22 на 23 червня 1941 р. архієпископ Алексій (Громадський) був заарештований НКВС у Богоявленському монастирі в Крем’янці та ув’язнений в Тернопільській в’язниці. Там його постригли і разом з тисячами інших в’язнів погнали пішки на схід. Впавши, знесилений дорогою, архієпископ Алексій цим врятувався, його покинули помирати конвоїри (Мартирологія Українських Церков у 4 т. – Т. І... – С. 1047–1048).
7*...У Багазія, який прийняв архієпископа як гостя у себе вдома… – голова КМУ В. Багазій проживав у будинку Морозова по вул. Караваївська (нині Л. Толстого) 11/61, кв. 13 (ДАКО, ф. Р-2361, оп. 1, спр. 10, арк. 5; Кислиця Д. Світе ясний. Спогади: Від р. Вовчі з Наддніпрянщини до р. Св. Лаврентія на Оттавщині. – Оттава, 1987. – С. 182).
8*...вибухами, які сталися внаслідок підриву та підпалу [...] частини будинку зондеркоманди 4-а… – 7 листопада 1941 р. у будинку СД по вул. Короленка (нині Володимирська), 33 стався вибух, який зруйнував його ріг (Кислиця Д. Світе ясний. Спогади... – С. 190).
9*...солом’янської церкви… – Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Солом’янці (Залізничний район).
10*...у червні 1941 р. отримав з канцелярії митрополита у Москві текст прокламації… – послання патріаршого місцеблюстителя митрополита Московського і Коломенського Сергія (Страгородського) від 22 червня 1941 р. була знайдена при особистому обшуку в одного із священиків, О. Вишнякова або П. Остринського (Ereignismeldung UdSSR Nr. 142 vom 5.12.1941 // ВАrch/R-58/219, Bl. 242, 246; коментар 4* до док. “Спогади колишнього голови Київської церковної ради М. Рибачука...”).
11*...місцевого наказу від 1 листопада 1941 р. – Тґб. № 172/41 g – (наказ РСГА від 15 жовтня 1941 р. IV B 3a 45 B/41 gRs.)… – йдеться про оперативний наказ № 13 (IV В 3–Nr. 45 В/41 gRs) начальника Поліції безпеки та СД від 15 жовтня 1941 р. за підписом Гайнріха Мюллєра (Берлін) оперативним групам “А”, “В”, “С”, “D”, командувачам Поліції безпеки та СД в Генеральній Губернії, Державній поліції в Аллєнштайні та до відома інспектору Поліції безпеки та СД у Кьоніґсберзі щодо “Теологічних факультетів на окупованих російських територіях” (Theologische Fakultäten in den besetzten russischen Gebieten). У ньому йшлося про розпорядження фюрера щодо недопущення відродження релігійного життя на окупованих територіях Радянського Союзу. Зокрема у листі йшлося про заборону відкривати богословські (теологічні) факультети при університетах, духовні семінарії або школи. Також йшлося про те, що в Радянському Союзі стала типовою практика висвячення нашвидкуруч священиків, під виглядом яких часто в церковні організації укорінювалися агенти, тому вимагалося звертати увагу саме на таких священиків (A. Angrick, K.-M. Mallmann, Jü. Matthäus, M. Cüppers (Hrsg.). Deutsche Besatzungsherrschaft in der UdSSR 1941–1945: Dokumente der Einsatzgruppen in der Sowjetunion. – Darmstadt: WBG, 2013. – S. 160–161). Такий самий наказ від імені керівника Оперативної групи “С” за № 172/41 (g), виданий 1 листопада 1941 р. за підписом штурмбаннфюрера СС Вальтера Гофманна, адресувався командирам зондеркоманд 4а, 4b та оперативних команд 5 і 6 (там само. – S. 226–227).
Der Beauftragte des Chefs
der Sipo und des SD beim AOK 6
Betrifft: Aushebung einer illegalen Versammlung in der ehemaligen NKWD-Nachrichtenzentrale1 in Kiew
Anlagen: 1 Verpflichtungserklärung, 1 Proklamation
Wie dem SK. 4a vertraulich bekannt geworden war, hatten sich im ehemaligen Gebäude der NKWD-Nachrichtenzentrale in Kiew, welche vor der Revolution der Sitz des Metropoliten der griechisch-orthodoxen Kirche in Kiew war, der Gemeinderat der griechisch-orthodoxen Kirche ohne behördliche Genehmigung eine Art Geschäftsstelle eingerichtet. Dort wurden seit ungefähr zwei Wochen täglich Personen verschiedenster Kreise aus Kiew und weiterer Umgebung beraten und betreut. Die Mitglieder des2 Gemeinderates setzten sich aus Priestern und Laien zusammen. Die Beobachtungen ergaben, daß die Zusammenkünfte irgendwie zielbewußt gelenkt wurden und daß auch von dieser genannten Stelle Benachrichtigungen von Priestern und Laien erfolgten. Es handelt sich zweifellos um eine im Aufbau befindliche, sich formende Zentrale nicht durchsichtiger Personenkreise.
Auf Grund dieser Feststellung und insbesondere der Erkenntnis, daß sich an dem genannten Ort an den Tagen des 6. und 7. November, den Gedenktagen der Revolutionstage der K[ommunistischen] P[artei], die Besucher in diesem ehemaligen kirchlichen Gebäude und auch in der Sophienkirche ganz auffällig mehrten, verdichtete sich der bereits anfänglich gehegte Verdacht, daß unter dem Deckmantel religiöser Betätigung illegale K.P.-Elemente oder Agenten des NKWD besonders an diesen kritischen Tagen illegale Zusammenkünfte organisierten. Es wurde daher am 7.11.1941 der gesamten Gebäudekomplex in den Morgenstunden schlagartig umstellt und die anwesenden Personen zur Überprüfung sistiert. Ein Erzbischof, 49 Priester und 95 Zivilpersonen wurden festgenommen und durchsucht.
Bei dem Erzbischof handelt es sich um den Erzbischof von Wolhynien und Krzemieniec mit Namen Alexij Gromadski3. Dieser war vor der Okkupation der ehemals polnischen Gebiete durch die Sowjets polnischer Staatsbürger und dem orthodoxen polnischen Metropoliten in Warschau unterstellt. Seit der Okkupation der von ihm kirchlich betreuten Gebiete ist er Sowjetbürger und war mit seinen Gläubigen dem Metropoliten in Moskau unterstellt. Im Jahre 1939 und zuletzt im März 1941 will er auf besondere Aufforderung des Moskauer Metropoliten in Moskau zu Besprechungen und Bischofsweihen gewesen sein. Er will dann bei Ausbruch der Feindseligkeiten zwischen dem Reich und der Sowjetunion wegen seiner Eigenschaft als Erzbischof vom NKWD festgenommen, gegen Osten zu Fuß transportiert und schließlich, da er auf diesen Marsch liegen geblieben und aufgegeben worden sei, durch hilfreiche Gläubige wieder zurückgeführt worden sein. Da die Verbindung mit Moskau nun abgerissen, sei er als der höchste Würdenträger innerhalb des besetzten Gebietes der Ukraine nach dem Recht der orthodoxen Kirche nunmehr verpflichtet, die Betreuung der Gläubigen und die Wiederbelebung des religiösen Lebens in diesen Bereichen zu organisieren. Er sei in dieser Aufgabe durch die großzügige Hilfsbereitschaft der militärischen Ortskommandanturen, die ihm Passierscheine und Reiseausweise ausgestellt hätten, unterstützt worden. Er sei nun in seiner Eigenschaft als Oberhaupt der orthodoxen Kirche in der Ukraine in Shitomir und Berditshew gewesen, um neu eingerichtete Kirchen einzuweihen. Da er somit in der Nähe von Kiew gewesen sei, habe er den Entschluß gefaßt, nach Kiew zu reisen und sich über die Möglichkeiten eines Aufbaues des religiösen Lebens in Kiew zu unterrichten. Er habe die Absicht gehabt, den Bischof Panteleimon Rudyk, ehemaliger Bischof von Potschajef, als Erzbischof in Kiew einzusetzen.
Gromadski erschien in Kiew in Begleitung des ukrainischen Gebietsverwalters von Shitomir sowie des stellvertretenden Bürgermeisters von Berditschew, um mit dem ukrainischen Oberbürgermeister von Kiew, Bagasi4, bekanntgemacht zu werden. Bei Bagasi, der den Erzbischof als Gast in seine Wohnung aufnahm, fand eine Lagebesprechung statt, die dem Erzbischof Auskunft über die Verhältnisse der orthodoxen Kirchengemeinde in Kiew gab. Bagasi selbst gab an, über den Besuch des Erzbischofs hocherfreut zu sein, da die Priester- und Gläubigenschaft der orthodoxen Gemeinde in Kiew sehr große Spaltungen aufweise. Ein Teil bestrebe den Anschluß nach Moskau an die russisch-orthodoxe, während ein anderer Teil zur griechisch-orthodoxen Kirche neige und schließlich ein weiterer Teil der Priester aber eine selbständige ukrainische Kirche wünsche. Der Oberbürgermeister bestätigte gesprächsweise, daß eine große Anzahl von Priestern nach Kiew hereingeströmt sei, von denen man weder politische Richtung noch Persönlichkeit kenne. Nach Lage der Sache hat Bagasi den ihm irgendwie bekannten Erzbischof zur Klärung dieser Fragen nach Kiew selbst eingeladen, obwohl beide Teile ängstlich bemüht sind die Zufälligkeit des Besuches des Erzbischofs in Kiew herauszustellen.
Die Überprüfung der Personen des Erzbischofs, der sich durch eine Bescheinigung der Ortskommandantur von Krzemieniec auswies, ergab bisher keine belastenden Momente. Seine Vernehmung, die anschließend an seine Festnahme einsetzte, wurde durch mehrere Detonationen unterbrochen, die bei der durch bisher unbekannte Täter verursachten Sprengung und Inbrandsetzung eines Teiles der Unterkunft des SK 4a erfolgten. Der Erzbischof wurde durch den Luftdruck von seinem Sitz herabgeschleudert und hatte infolge des Schreckens seine Unterwäsche empfindlich beschmutzt. Die Vernehmung wurde nicht fortgesetzt, da er auf Anordnung des Stabes der Einsatzgruppe der Obhut des Oberbürgermeisters Bagasi wieder übergeben wurde.
Die am gleichen Tage im vollen Gange befindliche Überprüfung und Vernehmung der übrigen Priester und festgenommenen Zivilpersonen konnte ebenfalls durch die nach der erfolgten Sprengung und veränderten Verhältnisse in der Unterkunft erst in den folgenden Tagen durchgeführt werden.
Diese Überprüfungen führten zur Feststellung, daß der orthodoxe Priester der Salominkerkirche in Kiew, Alexander Wischniakow, geb. 24.8.1890 in Peridolski-Pogost, wohnhaft in Kiew, Gr[oße] Wassilkowerstraße 18/5, NKWD-Agent ist.
Wischniakow gibt zu, in den Jahren 1937 bis 1939 in einem Zwangsarbeiterlager in Ber[o]bijan gewesen und nach seiner Entlassung vom NKWD als Agent und Nachrichtenträger eingesetzt worden zu sein. Er habe die Aufgabe gehabt, die Stimmung der Bevölkerung und der religiösen Kreise zu erforschen und zu beeinflussen. Er erstattete schriftliche Berichte, die er verschiedenen Beamten des NKWD aushändigen mußte. Weiterhin gab er zu, daß er im Juni 1941 noch vom Sekretariat des Metropoliten in Moskau den Text einer Proklamation mit der Aufforderung, diese während eines Gottesdienstes zu verlesen, erhalten habe. Er sei dieser Aufforderung nachgekommen und habe die Proklamation im öffentlichen Gottesdienst verlesen und sie auch dem Priester der Baikowska-Kirche, Paul Ostrinski, mit der Aufforderung zur Verlesung im Gottesdienst übergeben.
Ostrinski ist im gleichen Sinne geständig.
Der Inhalt der Proklamation war ein Aufruf an die Gläubigen, gegen die “Banden des verfluchten Hitler” zu wirken. Hierbei, so heißt es weiter in der Proklamation, dürfte auch der Priester nicht zurückstehen. Die Proklamation überreiche ich in der Anlage.
Die beiden noch in Haft befindlichen Priester, Wischniakow und Ostrinski, haben durch ihr Verhalten die Bevölkerung zum Partisanenkampf aufgefordert und die Aufbauarbeit empfindlich gestört. Außerdem steht außer Zweifel, daß Wischniakow als NKWD-Agent weitere Aufträge zu erfüllen hatte und sein Priestertum für politische Ziele ausnutzte. Beide werden der Sondermaßnahme zugeführt.
Die Überprüfung der übrigen Priester und Zivilpersonen konnte keine weiteren belastenden Momente erbringen. Aus ihren Reihen wurden 6 Personen als asoziale Elemente erkannt und dem E[insatz]k[ommando] 5 zur Sondermaßnahme übergeben. Alle übrigen Zivilpersonen wurden am 8.11.1941 nach ernstlicher Warnung entlassen.
Am 10.11.1941 wurden außer den beiden obengenannten Priestern alle übrigen entlassen, da ihnen eine Tätigkeit für das NKWD bzw. der illegalen K[ommunistischen] P[artei] nicht nachgewiesen werden konnte. Vor der Entlassung haben alle eine Verpflichtungserklärung unterschrieben, wonach sie sich in Zukunft jeder Tätigkeit enthalten, die irgendwie die Aufbauarbeit in der Ukraine schädigen könnte. Verpflichtungserklärung überreiche ich als Anlage.
Wenngleich die auf Grund der am 7.11.1941 gegen die illegale Versammlung orthodoxer Priester und Gläubigen gerichtete Aktion keine direkte Handhabe zu weiteren Maßnahmen gegen die Priesterschaft ergeben hat, so konnten doch die Vernehmungen und Ermittlungen das Gesamtbild über die Bestrebungen der orthodoxen Kreise, insbesondere der Priesterschaft, vervollkommen. Die Priesterschaft bildet hiernach nicht die Gewähr dafür, daß sie nicht vom NKWD zur Beeinflussung der gläubigen Bevölkerung und zur geheimen Nachrichtenarbeit ausgenutzt wird. Hierin liegt eine außerordentlich große Gefahr, zumal gerade örtliche Wehrmachtsdienststellen die Arbeit der orthodoxen Priester unterstützen.
Wesentlich in diesem Zusammenhang ist auch die Feststellung, daß, nach Aussage eines Gemeinderatsmitgliedes, dem ukrainischen Bürgermeister von Kiew ein Versammlungskalender des orthodoxen Gemeinderats von Kiew vorgelegen haben soll.
Zusammenfassend ergibt sich die Feststellung, daß die orthodoxe Kirchengemeinde in Kiew durch ihre Arbeit und ihre Versammlung ein Sammelbecken und eine erwünschte Tarnung für die verschiedensten unzuverlässigen und gegnerischen Elemente bildet und ihre energische Wiederbelebungsarbeit im übrigen im Gegensatz zu der im ersten Absatz des dortigen Erlasses vom 1. Nov[ember] 1941 – Tgb. Nr. 172/41 g – (RSHA-Erlass vom 15.10.41 IV B 3a 45 B/41 gRs.) mitgeteilten Führerweisung steht.
[печатка]5 f[ür] d[ie] R[ichtigkeit]
[підпис]6
Zugeteilt: III7
SS Sturmbannführer [...]8
zu S[onderkommandos] 3 u[nd] 5
wg. IV B2 (III C2) zum Verbleib
[підпис]9