Документи
Інформація керівника київської міської поліції сотника Арсена Мельничука про історію організації поліції Дарницького району для Музею-архіву Переходової доби
18 серпня 1942 р.
Дарницький район
ДО ШТАБУ КОМАНДИ РАЙОНІВ У.О.П. м. КИЄВА
Копія Архів-Музей Олександр[івська] площа № 8.
В залучник до цього додається історія організації ХІ Дарницького району Української Охоронної Поліції.
Командант сотник № 608 /підпис/ (Мельничук).
der Übergangsperiode ПЕРЕХОДОВОЇ ДОБИ
ІСТОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЛІЦІЇ ДАРНИЦЬКОГО РАЙОНУ
Відступаюча орда варварів – большевики та знахабнілі у свій час юдеї, ім’я яким, особливо тут у Києві та його околицях, був – ЛЕГІОН, все до останньої гайки евакуювали, руйнували, палили, нівечили, топили у широких водах Дніпра, прирікаючи людей на голодну смерть.
Намагались вони також евакуювати й всіх людей, особливо чоловіків, навіть від дитячих до старечих літ, й тому Київ на якийсь час став схожим на розбитого паралічем, обдертого, усього в язвах та лохмітті, старця.
Київ став спустошеним, Київ завмер.
Але ось і історична, радісна для нього дата 19 вересня 1941 року.
Велике свято – день визволення від большевицького рабства.
День народження до нового, світлого життя.
Й от сила цього життя виявилася сильнішою за злочинницьку волю більшовиків все піддати смерті.
Київ, як і його околиці, зразу ожив, заметушився
Тяжко навіть повірити своїм очам, яка велика сила чоловіків-українців, після довгого переховування по горищах, льохах, підвалах, нарешті просто по шафах, зразу заполонила вулиці, приступаючи на заклик Німецько-Військової влади до праці, до відновлення життя на тих уламках фабрик, заводів та других промислових підприємств, що залишили після себе большевики.
І от внаслідок нечуваного напруження, поступово вони, ці підприємства, прокидаються до життя, стають до послуг людства.
Большевики й до останньої хвилини, користуючись всіма можливими методами терору, намагались й після своєї втечі психологічно зтероризувати населення, аби воно не співробітничало з німцями.
Особливо що до цього був яскравим виступ совєтського письменника Івана Ле по радіо, який ліз з шкури, щоб вислужитись і як пес брехав на людей, проклинаючи та прирікаючи на танталові муки всіх українців, які ставали до роботи у зайнятих німцями областях.
Але на це, тепер, дурне базікання уже ніхто не звертав уваги.
Вчорашнє страшне – сьогодні стало жалюгідним, смішним і всі охочі ставали до роботи.
А тому, що там, де є життя, мусить бути і порядок, люди сміливіше йшли й до лав української охоронної Поліції, що організовувалась в м.Києві.
Правда, й тут не обійшлося без випадкових людей, що скористались зі слушного часу та навіть знахабніло продерлися сюди, але не на довгий час.
23 жовтня 1941 року до м. Дарниці з уповноваженням від команди Української Охоронної Поліції м. Києва для організації Комісаріату Дарницького району прибув Кирюшенко Яків, що був призначений на Команданта та самозванно себе йменував Полковником.
Вкупі з ним прибув його заступник – Кульчицький Павло.
За два-три дні був організований Слідчий Відділ в особі п.Турлика Корнія та Хемічука Захара.
Сучасне помешкання Поліції частково було зайнято однією з німецьких команд, а друга половина його була напівзруйнована й Поліція містилась в приватньому помешканні, яке складалось з двох маленьких кімнат в буд. 59-а по вул. Котовського.
Кирюшенко по місту Дарниця вивісив об’яви про набір до Поліції й за перших десять день Поліція дістала до свого складу десять чоловік з якими й було почато працю.
З перших кроків було проведено такі важливі заходи:
1. Видано наказа та організовано прийом від населення зброї, яка потім була передана до Орсткомендатури.
2. Проведено за наказом реєстрацію комуністів та бувших працівників НКВД й міліції (було зареєстровано 140 комуністів).
3. Сконфісковано за наказом у населення безгосподарче та пограбоване майно.
В основному для цього вживалися обшуки.
Для Дарницького району характерною була велика кількість продуктів харчування та промислових товарів, що через обшуки поступала до розпорядження Поліції.
Ці товари в свій час населення пограбувало на численних базах, по універмагах таких гігантів, як ДВРЗ, Київ-Волокно, М’ясокомбінат.
Особливо багато цих складів було на колесах у вагонах, якими були забиті всі станційні та паркові путі ст. Дарниця й які не пощастило большевикам вивезти, завдяки залізного кільця німецьких військ, яким був охоплений Київ.
На фоні конфіскації цих товарів яскраво викреслилася фігура бувшого Команданта Кирюшенко, який буквально цілими партіями в бочках та ящиках, масла, різних круп, мануфактури, одягу, взуття, все, що було кращого, наказував доставляти безпосередньо до своєї квартири, де до його послуг був льох, а все менш дефіцитне та цінне здавав до комори комірникам Тиховичу Степану та Мигашко Федіру.
Людина ця заслуговує, щоб на ній на деякий час зупинитись.
Піклуючись про дешевий авторитет, Кирюшенко наказував всім, хто працював під його рукою, при зверненні до нього, в першу чергу йменувати його “Батьком”, а затим вже полковником, при чому він доходив до люті, коли хтось забував виконать цей ритуал.
Людина ця не була також позбавлена часом оригінальних прочуд.
Розказують, що він іноді установлював спеціальні паролі, які знав лише він сам, та мав знати ще тільки один чоловік – відповідальний вартовий.
Для остаточної та повної характеристики скажемо ще тільки, що Кирюшенко тверезий ніколи не бував і сильно лютився, коли козаки його обкрадали, добіраючись іноді до самогонного склепу, який він організував безпосередньо в себе у кабінеті в книжній шафі.
В такий спосіб йому було дуже зручно та вигідно щогодини прикладатися до “святої” водички.
Пізніше Кирюшенко з підстаршиною дільниці Предмістна Слобідка Лосьом були заарештовані СД за самопостачання зі сконфіскованого майна по самій Слобідці.
Ця Слобідка деякий час підлягала до Водної Поліції, а коли остання була зліквідована, відійшла до Дарницького району.
Вся робота по Поліції проводилась самопливом та хаотично, як з’ясовується нездібністю Команданта Кирюшенко, який зовсім не був обізнаний в Поліційній справі та не мав організаційного хисту.
В грудні місяці Поліція перейшла під німецький нагляд й до Дарницького району був призначений на Ревір-Фюрера Льойтнант п. Манцек та п.п. Майстри Коброк та Гартіг.
Перекладачем став п. Берг.
З того часу праця Поліції почала набирати планомірного та цілком законного характеру на німецький взірець.
В кожному селі Дарницького району було організовано підрайонні поліції в складі від 12 до 2 чоловік поліцаїв в залежності від кількості населення.
Село Бортничі (що зараз знову відійшло до Бориспільського району) було передане до Дарницького району в грудні місяці, але передача ця тривала до лютого місяця.
Всього по підрайонах найбільше працювало 74 чоловіка, при 45 чоловіка поліцаїв при самому районі.
Такий розподіл персонального складу Поліції Дарницького району з’ясовується тим, що в той час робота Поліції була більш оперативною (масові обшуки, арешти, вилучення майна), а коли вона перейшла на носіння більш постової служби по промисловим підприємствах, які відновили свою роботу, це співвідношення змінилося на зворот.
Завдяки тому, що в свій час та цілком правдиво і своєчасно органами СД були передані совєтські активісти та весь підозрілий елемент, тим запобігано терористичних актів та диверсій, які на терені Дарницького району не проявились й досі в жадному випадку.
За цей час, крім Кирюшенко, на посаді Команданта був ще п. Куценко Василь, який і зараз працює Командантом Подільського району Поліції й третій – що є й нині – Сотник п. Мельничук Арсен.
Ветеранами Дарницької Поліції, які працюють і зараз є слідуючі: Старший Слідчий п. Турлик Корній, Підстаршина Хутіра Шевченко – Іванчук Іван, Шелест Микола, Мевінський Григорій, Поживотько Іван, Мигашко Федір та друкарка Романенко Галина.