Руйнацька спадщина більшовиків

(Лист з Києва)

П’ятнадцятого липня на Подолі в будинку № 8 на Олександрівському майдані відбулося відкриття першої виставки Музею-Архіву переходової доби м. Києва. Відкриття відбулося після чергового наукового пленуму співробітників, на якому було заслухано звіт про організацію першої виставки на тему: “Руйнування большевиками пам’яток культури”. На пленумі був присутній голова міста Києва пан Л.І.Форостівський з своїми заступниками панами В.В.Волкановичем та А.А.Панасенко.

В своїй промові голова міста. п.Форостівський підкреслив значіння Музею-Архіву переходової доби м. Києва, як науково-дослідчої і культурно-освітньої установи, що повстала дякуючи великому німецькому народові та його армії під проводом Фюрера Адольфа Гітлера і привітав дирекцію й співробітників Музею-Архіву з нагоди відкриття першої виставки.

Музей-Архів переходової доби м. Києва має метою відобразити, як звільнені славною німецькою армією від жорстокого гніту жидо-більшовицьких правителів провідні верстви столиці України все б більше й активніше розгортають роботу в цілком нових умовах, як ця робота йде лінією всебічної допомоги нашим визволителям – німцям, які ще продовжують героїчну боротьбу з большевизмом, як наші українські люди дбають водночас і про національно-культурну роботу на користь свого народу та як поступово відновлюється культурно-провідне життя в Києві.

Віддаючи належне трьохмісячній роботі Музею-Архіву й позитивним її наслідкам, Голова міста проголосив славу визволителю Києва й всієї України ФЮРЕРОВІ АДОЛЬФУ ГІТЛЕРУ.

Відкриваючи виставку, директор Музею-Архіву, професор О.П.Оглоблін, звернув увагу присутніх на те, що виставка є першим прилюдним виступом нової й досі незнаної киянами й на Україні наукової установи, що має широко вивчати сучасне й минуле Києва.

Музей-Архів повинен стати центром нової галузі історичної науки – “Київознавства”. Проф. О.П.Оглоблин підкреслив, що навколо Музею згуртувалася чимала громада наукової української інтелігенції, які люблять свій фах і золотоверхий Київ, сплюндрований большевиками, що протягом 23 років нещадно нищили пам’ятки культури.

Ця громада безмежно вдячна своїм німецьким визволителям, які створили умови для вільного наукового вивчення життя в минулому й сучасному й прокладання щасливого шляху в світле майбутнє. Співробітники Музею-Архіву вдячні за допомогу в його організації й влаштуванні першої виставки, як основної постійної експозиції.

Після пленуму всі присутні вирушили до зал, в яких розташовано плід напруженої трьохмісячної праці співробітників Музею-Архіву.

Глядачам документально висвітлено жахливий час панування жидо-большевиків й ставлення їх до релігійних і світських пам’яток минулого й найближчого сучасного, починаючи з часів Київської держави через середньовіччя, Гетьманщину XVII і XVIII ст. царату до останніх днів гніту жидо-большевиків й навіть після звільнення Києва, коли агентура большевиків за запілля руйнувала Київ.

Немає в Києві пам’ятника старовини, який не зазнав би злочинного удару сучасних варварів. Вони знищили й розкидали рештки Десятинної церкви, Михайлівський Собор, рештки церкви св. Ірини, дзвіницю Кирилівської церкви, собор св. Миколи часів гетьмана І.Мазепи, Греко-Католицьку церкву тощо. Тільки фотографії минулого та малюнки сучасних художників відновлюють в пам’яті киян ці прекрасні прикраси столиці України, ознаки його колись наступу й боротьби. Останнім пекельним злочином більшовиків було висадження в повітря Успенського Собору Києво-Печерської Лаври задумане ще тоді, коли панували совєти й здійснене залишеними агентами НКВД та Сталіна після того, як жидо-большевикам прийшлося втекти з Києва перед непереможною армією німецького народу та його союзників.

Руйнація була основною рисою жидо-большевиків, дарма, що вони галасували, що “будують соціалістичну культуру”.

На виставці промовисто кричить зразок цього “будівництва”. Це карта України з нанесеними на ній місцями, де більшовики збудували тюрми (їм мало було колишніх царських), концентраційні табори, “трудові колонії”, “лісові розробки”, “шахти і рудні”, де систематично мордовано тисячі найкращих представників українського народу. Красномовно свідчить карта:

- Ось який був “будівничий план” большевиків – гукає він на весь світ, на всю Україну й Європу і, як бачите, аж до самого Берліну й над твоєю головою, дорогий читачу.

Ідемо далі. Ось фотографії ризниць українських церков, неперевершені різбярські й малярські роботи майстрів речей культу, дарохранильниць, ікони риз і т.д. Їх “вилучали” з фондів і продавали плутократам всього світу представники – “пролетаріату, а на виручені долари “індустріалізували” СРСР, тоб-то готувати зброю для нападу на увесь світ.

Ось і фотографії дзвонів Лаврської дзвіниці, ні пам’ятки ливарного майстерства лежать на землі збиті в купу й чекають авто, яке одвезе їх до заводу, щоб зробити з них зброю для задоволення честолюбних “революційно-визвольних задумів експропріаторів Сосо Джуагашвілі – Сталіна.

Високоякісний гобелен з музею Західного Мистецтва Київа теж потрапив в лапи спекулянтів більшовиків та біржі пам’яток мистецтва. Фотографія цього гобелена – прикраса стенду. Глядач ясно і чітко уявляє собі дійсний вигляд його.

Де він тепер, отой гобелен? Може в їдальні або вітальні якогось “короля” ковбас чи кишок в Чікаго?

Проте не так вже “гладенько” йшла руйнація пам’яток культури за часів більшовиків. Жили сміливі люди, які протестували проти варварства, не боячись смерті, катувань і заслання. Про це свідчить вітрина, що висвітлює трагічну долю щирого, безмежно відданого українській ідеї й українському народові Данила Михайловича Щербаківського, невтомного працівника Київського історичного музею; не витримавши знущань, він трагічно загинув у водах сивого Дніпра.

Поруч з портретом Д.М.Щербаківського лежать протести українців киян проти розкрадання й хижацького поводження більшовиків з історичними цінностями. Багатьох з них вже немає в живих: одні загинули десь на далекій півночі, інші доживають останні дні, а живі свідки цих протестів поміж присутніх розповідають про минулі жахливі часи, щасливих, що дожили до наших днів й можуть вільно ділитися думками з ким хотять, як хотять. Немає вже вороття жидо-большевиками.

Трохи далі чудова риза з Лаврської ризниці: її продали большевики з аукціону десь закордоном. Може вона прикрашає плечі якої плутократичної “міссіс” Філадельфії чи Вашитнгтонського “Білого дому”? Цієї прекрасної роботи вже не може побачити киянин на службі Божій.

На весь світ проклинають большевизм церковні речі, які, покалічені стоять в різних місцях зали. Стоять? Ні, я помилився: їм дали милиці, щоб вони могли стояти й хоч нагадати, чим вони були колись.

На весь світ плямують більшовизм фотографії зруйнованих чудових пам’ятників церковної й світської архітектури: соборів, бурс, гуртожитків, Фонтану Самсона на Подолі, Кловського дворця тощо, та особливо фотографії висадженого Успенського Собору Києво-Печерської Лаври. Міни не вибухли, бо віддані визвольній своїй місії німецькі “піонери” виявили їх замуровання. Коли б цього не сталося, вся верхня частина Київа з університетом, колишньою першою чоловічою гімназією, Володимирським Собором нині б вже не існувала. Пекельний задум відхилила визвольна рука німецького вояка. В цьому будинку нині розташовано археологічний музей.

Не підбереш слова щоб висловити ті почуття, які викликають стенди, присвячені зруйнованій частині Києва: центральній вулиці Хрещатику й найближчого району. Тут у вічі кидається кілька разів зображене число "278". Це число будинків зруйнованих, підпалених і висаджених бандитсько-більшовицькою агентурою тільки в центрі міста.

З яким геройством представники цієї сили боролися з вогненною та вибуховою стихією. Цього ніколи кияни не забудуть. Коли б ця сила, хто знає, може б і весь Київ згорів би або злетів би у повітря від заложених і пізніше викритих мін.

Організатори виставки досягли своєї мети: вони підсилили ненависть до більшовизму, підносять творчу енергію більшовиків, підносять творчу енергію глядачів особливо останнім стендом, де стисло, але ж переконливо, показано характерні моменти визволеного Києва: роботу підприємств, шкіл, установ, театрів і кіно. Цей розділ - ембріон другої виставки, до організації якої вже приступлено. Її тема: "Визволення Києва німецькою армією від юдо-більшовицького гніту й річні досягнення вільного розвитку господарства й культурного життя".

Закінчу свій лист нагадуванням, що Музей-Архів має стати центром, скупчуються найрізноманітніші матеріали по історії Києва.

В Німеччині чимало українців-емігрантів мають цінні матеріали-ілюстрації, фотографії, ріжні видання. Подумайте дорогі друзі, чи не доцільно віддати їх на схов Музеєві-Архіву. Надсилайте ці матеріали, або вкажіть де вони є: нехай вони збагатять збірки Музею-Архіву й будуть серед його об'єктів дослідження. Навіть на перший погляд річ може дослідникові допомогти розкрити важливий факт й оцінити його.

Отже і Ви, українці в Німеччині можете сприяти будівництву нового наукового-культурного закладу. За це Вам спасибі скаже увесь український народ.

                                                                                           /проф. С.М.Драгоманов/

Київ

22-VII-[19]42р.