Може так робиться навмисне?

Всілякому відомо[,] яка велика кількість населення міста Києва постраждала від пожеж та інших знущань жидо-більшовицької зграї. Безліч голих, босих та голодних людей щоденно звертається до Відділу Суспільної Опіки Київської міської Управи, по між ними і ті, що раніш існували на мізерну пенсію.

Вся ця людність скупчується в такій кількості, що колиб приділити кожному принаймні п’ять хвилин, то треба було б для прийому призначити з півсотні осіб, а то й більше. Але ні одна людина не встигне викласти своє горе, та з’ясувати якої вона потребує допомоги в якісь то п’ять хвилин, тому часу потребує значно більше. До того, крім словесних заяв у більшості знедолених єсть писані заяви, та різні документи, стверджуючі дійсність бідування, та право на негайну допомогу, на ознайомлення з цими документами теж треба часу, значить треба і людей.

Що ми бачимо на ділі? Для прийому та задоволення таких прохачів призначено всього дві особи, це Завідувач Відділу Суспільної опіки, та його Заступник і дуже рідко буває[,] щоб вони обидва приймали, а сильніші, які ліктями проб’ють собі шлях до кабінету, або які мають при собі папірці від знайомих або впливових осіб. Всі ж останні вистоюють в чергах з ранку до вечора, плачуть, кричать, когось проклинають[,] а прийому та потрібної допомоги, не доб’ються. Приходять на другий день[,] але мають ті ж сумні наслідки.

Що ж роблять ті особи[,] яких приділено керувати справою допомоги цім мучеником? Чим вони сигналізують, кому належать, що таке тяжке становище? Цим просять вони, чи дбають про якесь впорядкування справи? Мабуть ні. Такого щось непомітно. А щоб мати час для якихось ще й службових справ, то для прийому прохачів з «протекціями» вони вивісили на дверях об’яву, що прийом провадиться лише по «ЧОТНИХ» днях (в Україні але не по вкраїнському), а чи доживе постраждавша та нужденна людина до цього «чотного» дня без потрібної допомоги, їм до цього мало діла, бо вони ситі, теплі, ще й хорошо зодягнені (мабуть у жидівські покидьки, якими вони зараз розпоряджаються, нібито для допомоги бідним).

Залишать надалі такий стан неприпустимо. Всі знедолені, а особливо ті[,] що не догнили в підвалах совєтів, що вкрай знесилені фізично, та ще й погоріли, мають право на дійсно людське ставлення до них, та на як найшвидшу допомогу.

Найбільш доцільними і можливими заходам були б такі:

а) для керівництва допомогою призначити дійсно вкраїнських людей, а не сухих чиновників, здатних приймать лише по «чотних» числах.

б) негайно децентралізувати справу допомоги шляхом розподілу цієї роботи по між Районовими Управами (при більшовиках лише одних пенсіонерів обслуговували дев’ять районів м. Київа і то були великі черги).

в) справу виявлення, обліку, вилучення, та реалізація так званого «натур фонду» (безгосподарче майно1), з усім апаратом службовців, негайно вилучити із Відділу Опіки, та передать у Відділ обліку всяких матеріальних чи грошових фондів, тоб-то Відділу фінансів, та кооперації, а Відділу Опіки приділити лише певну частину речей, чи суму грошей, для розподілу по між нужденними.

г) звернути увагу на те, що зараз на склепи Відділу Опіки, за одержанням різних речей із натур фонду, як допомоги, являються переважно особи хороше зодягнені (в хутрових пальто), з розмальованим обличчями та нігтями, а дійсно нужденних бідних або калік там щось навіть не видно. Тому треба перевірять – може так робиться навмисне, може це справа ворогів України та її людності.

Маляренко Степан

17/ХІ-1941 р.                                                   /підпис/                               (Маляренко)